Історія друга. Про те, як...

qarpa.com

Про те, як я попала туди, куди ніколи б не попала за свої гроші і власним бажанням. Райські острови біля Пукету: Ко Бон, Ко Нам Яо і ще якийсь. Антропологічні спостереження. Частина перша.

Хепі енд масаж

Знаєте, що воно таке? Це коли тобі роблять нормальний тайський масаж, а в кінці ще й дрочать. За додаткову, ясно вартість. За невелику. Я поки не пробувала – ми все ще в занадто пристойних і дорогих місцях. Ми, як журналісти, на шару, а прості смертні багатіки вивалюють по 940 євро за добу, не включаючи масажів. Тим більше, хепі-ендових.

Блядо-бари пукета

Сьогодні написав Артим, що бачив мене у газеті. І не просто там інтерв’ю чи стаття обсиратєльська (такі вже писати стає немодно), а в КРОСВОРДІ. Тобто, посеред кросворда в «Телегіді» моя фотка і питання «Хто?» 5 букв. То як писати – Ірена чи Карпа? – питався Артим. Я би написала «срака». Хоча ні. Це сімейне ім’я моєї сестри.

І взагалі, в Україні словом «срака» не варто зловживати. Ще, чого доброго, засинонімізують це прекрасне поняття зі станом національної економіки. А ще Артим написав, що в пресі домінує настрій «пора звідси звалювати». Що, правда? Авіакомпанії пролобійювали тєлєгу в парламенті?

Якщо вийти за межі нашого розкішного дизайнерського гетто (люди, що живуть тут не на шару, як ми, а за гроші, віддають по 300 доларів за півторигодинний сеанс у спа), попадаєш у реальніший світ. В такий, як я люблю: зі стріт-фудом і стріт-фешном. Трохи заголосний і пилюжний, бо ж їздять машини. Зрештою, не так уже все тут і активно.
- Це просто жах, - жаліється нам літня німкеня, власниця ресторану, що переїхала сюди зі Шварцвальду п’ять років тому, - через цю історію з аеропортом туристів приїхало куди менше, ніж зазвичай у цей сезон. Та майже ніхто не приїхав! Всі бояться. Та ще й ті, хто є, не завжди дойдуть до пристойного місця – бачили, скільки по дорозі гьорлз-барів?

Наразі і ці гьорлз-бари являють собою доста сумне видовисько: голосна музика, блимаючі лампочки, і десятеро дівок обсіли єдиного відловленого дядю-іноземця. Безнадійно. Так що грають самі з собою в більярд. Ну, хоч є куди вдягти вечірнє плаття. Їх не шкода – ще собі зароблять. Бо туріки так чи інакше повернуться. А от триногу заплакану собаку шкода. Хоча їх, тварин, буддисти точно годують залишками вуличної й ресторанної їжі.

Дрес-коди празношатающихся.

Опанас зловісно: «Там кацапи...»

Кацапи, або лаша-піпол, як їх називала міс Шампу, що, як кожна порядна тайка, не вимовляла «р» - люди загадочні. Вони вмудряються всі місця, куди приїздять з виводком своїх женщін і дєтєй і з другом Кольою, перетворити на посьолок Курортноє. Якщо замкнуті британці лежатимуть із книжечкою в зарослях біля басейну, геї-німці маститимуть одне одного кремом для загару, страшні француженки, забачивши, що хтось всадився на їх застовблений шезлонг, шипітимуть «мерд, мерд...», то хто, як ви думаєте, буде в самому центрі басейна висаджувати собі на плечі дванадцятирічного синішку і з криком «раз-два-взялі» скидатиме його в воду, щедро обрливаючи виштовхнутою тілом рідиною свою жену і жену друга Колі? Правильно. Наші газові брати.

Впізнати їх можна, навіть якщо оглухнути й не чути ні слів, ні децибелів. Просто – по пиці, по походочці. І по тому шматочку тканини, в які вони запихають свої щедротні тіла. Отож, вніманіє: плавочки-ракети, плавочки-спорт-секс-махорка, темно-сині і з білим шнурочком навипуск, облягаючі й викличні. А на самісінькому пісюні там знак звитяги - D&G. Щоби всі бачили, що ми тут па-багатаму. Тому і на окулярах золотими буквами напишемо марку, і з сумкою луї-вьютон до смертного одра не розпрощаємося. Хоча, може, я занадто зла. Може, лаша-піпол не мала вільного часу і купила все це на найближчій базарній розкладці, щоби не паритися. Не знаю. Я не експерт. Під лупою брендовані пісюни не розглядаю.

Hot hot baby...

Жительки добропорядної і ситої Європи на відпочинку так і виглядають – добропорядно і сито. Але ж все-таки вони на відпочинку. А значить, можуть зробити те, що кожна би з них зробила, якби не боялася нагляду сусідів і сексуальних домагань на роботі (ну й фантазії в тьоток) – оголятися. Отже, в перед і з маршем: ультракороткі спідниці-ламбади на ноги довільної товщини й целюліту. Нарешті можна вдягти на себе рожеві волани в і відірватися за всі стримані, достойні, пристойні і стильні дні, коли ти воркінг хард в далекому дощовому місті, тільки щоби потрапити в цей парадайз. Як Франц Ферлінанд співає: «на канікулах воно завжди краще, ось чого ми так яро вйобуємо, нам завжди треба гроші». Коротше, ше-м такого не виділа. Раптом всі тьоті хором повірили, що вони персонажі пляжових кліпів. І одна безсовісна навіть із цицьками ходила голими – ужас! – не дивлячись на мусульманськість острова і заборону тайського закону.

Ну але це я так, із заздрості. Кльово, коли люди вміють так на все наплювати. Я ж зовсім не набрала з собою ні спідничок, ні каблучків, а взяла лише те, що може пригодитися в нєльогкай жизні в горах. І не можу я тут засвітити ні сракою, ні цицьками, ні ламбаду, бляха, станцювати. Так мені і треба – поїду кататися по острову на калічному ровері.

To be continued. Agah.